Біль, смуток, скорбота…

Похилені голови і сльози на очах, коли у вічність іде близька людина. Іде той, з ким переплітались життєві і професійні дороги.

Цими днями у засвіти відійшов наш колега ‒ Шумей Володимир Михайлович, з котрим пропрацювали не один десяток років.

Методист лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін, старший викладач кафедри методики та теорії навчання, голова Профкому первинної профспілкової організації Івано-Франківського обласного інституту післядипломної освіти ‒ таким був професійний шлях Володимира Михайловича. Його поважали колеги за дар слова, уміння поетичними рядками, цитуванням відомих постатей висловитись, підтримати і навіть розвеселити тоді, коли на душі було важко. Його лекціями та навчанням дорослих на курсах підвищення кваліфікації захоплювались педагоги області, котрим передавав досвід учительської праці, виховання учнівства

Період, очолюваний Володимиром Шумеєм, як головою первинної профспілкової організації (2004‒2009), згадується як такий, коли організовувались просвітницькі заходи для працівників інституту, а в актовій залі лунала патріотична українська поезія. Він був добрим знавцем і пошановувачем творчості українських письменників. З його вуст часто звучали рядки Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки і Ліни Костенко. І все заради того, аби рідне слово передавалось іншим.

Багато хочеться розповісти про Володимира Шумея як про прекрасного батька. Він жив і сповна віддавався вихованню і добробуту двох дочок. Знаходив час і для внуків. А вони безмежно віддячували любов’ю йому.

Вірний син своїй матері до останнього трепету її серця: доглядав у старості, підтримував і виконував свій обов’язок.

Нестерпно важко, коли втрачаємо добрих людей. Завжди будемо у споминах про Володимира Михайловича. Вічна пам’ять житиме поміж нас…