Тема. Розвиток пізнавального інтересу як засіб формування особистості молодшого школяра на уроках української мови (в умовах навчально-виховного закладу гірської місцевості)
Автор. Гавриш Руслана Миколаївна,учитель початкових класів, старший учитель, дипломант ХІІІ Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008»
Адреса.Косівська загальноосвітня школа I-III ст. №1 Косівської районної ради
Публікації.
Ольга Барабаш, Руслана Гавриш. Розвиток навчально-пізнавального інтересу молодших школярів в умовах розвивального навчання Д. Ельконіна – В. Давидова// Науково-методичний вісник Івано-Франківського ІППО «Джерела». - 2007. - №3-4 (51-52)
Руслана Гавриш. Уроки з української мови (3 клас) // Методичний збірник / Косів, 2007.
Надія Попович //Додаток до часопису «Обрії». – 2008. - №1(12)
Роки вивчення.2007-2008
Затвердження науково-методичною радою ШПО: 28червня 2008 р., протокол №2
Досвід учителя грунтується на компетентнісно зорієнтованому підході до організації навчально-виховного процесу, який передбачає оволодіння школярами ключовими компетентностями, які в майбутньому дозволять їм вирішувати різноманітні проблеми у повсякденному житті, професійній та соціальній сфері. У своїй роботі педагог діє з позиції, що «інтерес – це емоційно забарвлене ставлення до життя, об’єктивно обумовлене мотивами діяльності, когнітивна функція виражена здатністю до свідомого розвитку». А також бере до уваги той факт, що пізнавальний інтерес не є чимось незмінним, його можна розвивати за спеціально створених умов. Спершу він проявляється у дітей на основі пізнавального потягу (бажання) до тієї чи іншої сфери навколишнього світу: рослин, тварин, техніки, космосу тощо. Саме педагог забезпечує умови, за яких пізнавальний інтерес може перерости у стійку потребу в активному діяльнісному ставленні до пізнання як такого або певної сфери інтересів, схильностей.На даний час проблема розвитку пізнавального інтересу як засобу формування особистості молодшого школяра на уроках української мови (в умовах навчально-виховного закладу гірської місцевості) є актуальною.
В основі досвіду – фундаментальні положення теорії пізнання, обґрунтовані у працях відомих педагогів Я. Коменського, К. Ушинського, С. Русової, ґрунтовно досліджені у теоретико-експериментальних роботах Г. Щукіної, українських вчених і педагогів О. Савченко, Н. Бібік, О. Киричук,
ідеї про психічний розвиток дитини у процесі учіння Д. Ельконіна – В. Давидова.
Новизна досвіду полягає у спробі конструктивної реалізації в педагогічній практиці цілісної системи розвитку навчально-пізнавального інтересу молодших школярів: на уроках, в позаурочний час, роботі з батьками. В дослідженнях психологів (А. Маркова, Ю. Орлов, М. Матюхіна, Н. Рєпкіна та ін.) доведено, що узагальнений навчально-пізнавальний інтерес не є вродженою якістю, а важливим утворенням особистості, яке формується у певних соціальних умовах, які не завжди можна реалізувати в умовах традиційного навчання. Великі можливості для розвитку навчально-пізнавального інтересу надає психолого-педагогічна система розвивального навчання. Робота за цією системою не тільки забезпечує оволодіння учнями загальними способами дій, складним предметним матеріалом, а й створює реальні умови для формування молодшого школяра як особистості. Пізнавальний інтерес при цьому виступає як найважливіший мотив навчальної діяльності учня.
Суть досвіду Руслани Гавриш полягає у створенні психолого-педагогічних умов у навчально-виховному процесі для розвитку в учнів високого рівня узагальненого навчально-пізнавального інтересу.
Для цього педагог добирає для учнів завдання, які вимагають творчого підходу та дивергентного мислення, постійно використовує спеціальні завдання для розвитку комунікативних умінь і навичок, передбачає ситуації, у яких діти можуть пропонувати різноманітні шляхи вирішення проблеми. Великого значення надає формуванню контрольно-оцінювальних дій, з цією метою спонукає молодших школярів здійснювати самооцінку та взаємооцінку. Навчально-пізнавальна діяльність організовується так, щоб школярі шукали різницю між новими та вже отриманими знаннями, приймали альтернативні рішення, мали змогу зробити відкриття, формулювали свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів навчальної співпраці.
У технології досвіду чітко простежуються засоби розвитку навчально-пізнавального інтересу учнів:
· створення розвивального середовища для реалізації потенційних можливостей дитини;
· забезпечення суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя та учнів;
· організація навчального співробітництва на рівнях «учитель-учень», «учень-учень»;
· розвиток позитивної навчальної мотивації учнів;
· навчальні завдання життєвого змісту;
· самостійна робота над помилками (не просто їх виправлення, а з’ясування суті, причин);
· можливість вибору складності завдань;
Результативність досвіду потверджена реальними успіхами учнів за аналізом навчальної діяльності та в успішній співпраці «дитина-батьки» і «батьки-дитина»:
· сформоване вміння учнів вчитися, самостійне здобуття знань;
· сформованість ключових та предметних компетенцій;
· позитивне ставлення учнів до навчання;
· переважає активна позиція на уроках;
· навчальна мотивація;
· високий рівень самостійності дітей;
· творча орієнтація;
· зацікавленість, життєрадісність, захопленість;
· високий рівень схильності учнів до співпраці;
· прагнення постійно збагачувати знання;
· адаптація до оточуючого середовища;
· взаємодопомога, взаєморозуміння у батьківському колективі.
Досвід Руслани Гавриш пройшов апробацію на всеукраїнському науково-практичному та обласних семінарах, пропагується на сторінках фахових всеукраїнських та обласних видань, у школах області (через методоб’єднання, заняття на курсах підвищення кваліфікації учителів різних категорій, виступи на конференціях з обміну досвідом роботи, секційних засіданнях учителів початкових класів).
Досвід узагальнили:
Попович Н.Д., завідувач відділу дошкільної та початкової освіти ОІППО,
Барабаш О.Д., проректор з наукової роботи.