В умовах великих змін у соціальному, економічному та політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері вихованнясучасної молоді, мета якого –формувати морально стійку та конкурентно спроможну особистість, забезпечуватитим самимпрогрес людського суспільства.

У процесі розвитку суспільства змінюється система поглядів на виховання як педагогічний процес. Якщо традиційновчителінамагалися передатиучневі необхідну суму знань, умінь і навичок, то нині перед нимиставиться завдання-із цієї суми знань, умінь і навичок підібрати для кожного учня посильні завдання, які постійно б забезпечували його розвиток як особистості і як громадянина та патріота.Суспільство на першочерговийпланвисуває проблему цінностейлюдської особистості. Вічні питання “що є людина”, “як народжується особистість”, “чому вчити і як виховувати” знаходяться в центрі суспільної свідомості.

Отже, традиційний підхід до учня як до суб’єкта навчання та виховання не вирішує проблем сьогодення. Ось чому так відбувається:

1. Докорінна зміна цілей освіти. Нині випускникові будь-якого середнього навчального закладу потрібні не лише знання, а й здатність адаптуватися до соціальних умов, що постійно змінюються, зокрема в інформаційному просторі. Така здатність, з одного боку, забезпечується широкою комп'ютеризацією, а з іншого — передбачає високий розвиток творчого потенціалу людини.

2. Важливими якостями особистості стають поінформованість та пристосованість до реального життя. Звідси виникає, зокрема, потреба розвивати в учнях самостійність, ініціативу, заповзятливість, почуття власної гідності й відповідальності. Розвитку і вихованню цих якостей в учня і мають сприяти методи навчання.

3. Нове соціальне замовлення робить необхідними культурне і духовне зростання громадян, сприяє їхньому гармонійному розвитку. Це досягається за існування різноманітних навчально-виховних закладів.

4. В основу побудови сучасної освіти і навчання покладений особистісно-орієнтований підхід, який на противагу авторитарному навчанню створює умови, за яких учень стає суб'єктом процесу навчання. У цьому разі змінюються як функції вчителя, так і функції учня. Учитель є не тільки джерелом потрібної інформації, а й керівником діяльності учня, спрямованої на здобуття знань. Учитель обирає раціональний шлях методичного подання навчального матеріалу, надає учневі допомогу, зберігаючи максимально його самостійність.

5. Стратегія сучасного навчання визначається концепцією діяльнісного підходу, що базується на ідеї розвивального навчання. Ідеться проте, що поняття "зміст освіти" не обмежує знання, а включає два основні компоненти: 1) інформаційний, засвоєння якого дає випускникові змогу орієнтуватися у культурі (знання, вміння і навички трактуються тут як об'єкти засвоєння); 2) діяльнісний, у процесі якого відбувається постійна, активна взаємодія учня з предметом, знання, уміння і навички розглядаються як засіб діяльності, спрямований на розвиток особистості.

У системі особистісно-орієнтованої освіти підростаючого покоління важлива роль відводиться педагогу, «якому необхідно відійти від навчально-дисциплінарної моделі і переорієнтувати педагогічний процес на головне –“особистість»(О.Я.Савченко).Орієнтація на особистість вимагає досконалого знання вчителем особистості кожного учня. Але, як не гірко визнавати, ми ще погано знаємо своїх учнів.Важко уявити собі ситуацію, коли автослюсар почне ремонт двигуна, не знаючи причини його несправності. Ми ж маємо справу з неповторними індивідуальностями. Отже методи виховання повинні бути безумовно індивідуальними. І приступити до виховання ми можемо тільки, знаючи стартовий рівень розвитку кожного школяра: особливості його пізнавальних здібностей, вольових якостей, моральних рис характеру.

Для реалізації особистісно-орієнтованого виховання необхідно організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб центром виховання стала б особистість дитини, її самобутність і самоцінність. Як вважає І.Якиманська, саме визнання учня головною дійовою фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтованим навчанням і вихованням.

Щодо головних ідей та принципів особистісно-орієнтованого підходу слід зазначити такі :

-принцип самоактуалізації –в кожній дитині існує потреба в актуалізації своїх інтелектуальних, комунікативних, художніх і фізичних здібностей. Важливо підтримати намагання дитини до прояву, розвитку своїх природних та соціально набутих можливостей;

-принцип індивідуальності –враховуючи індивідуальні і особистісні особливості дитини , всіляко сприяти їх подальшому розвитку;

-принцип суб’єктності –індивідуальність притаманна лише тій людині, яка реально володіє суб’єктними якостями та повноваженнями;вміло використовує їх припобудові діяльності, спілкування та взаємин.Необхідно допомагати дитині стати справжнім суб’єктом життєдіяльності, сприяти формуванню і збагаченню її субєктного досвіду;

- принцип вибору – педагогічно доцільно, щоб вихованець жив, учився і виховувався в умoвах постійного вибору, володів субєктними повноваженнями під час вибору мети , змісту і засобів навчання, поведінки, мотивів;

-принцип творчості та успіху –досягнення успіху в тому чи іншому виді діяльності сприяє формуванню позитивного “Я” –образу особистості, стимулює процеси самовдосконалення і самобудівництва власного “Я” ;

-принци довіри та підтримки –віра у творчі потенції вихованця, довіра до нього, підтримка його намаганьдо самореалізації та самоствердження замість надмірних вимогливості та контролю.

Вивчаючи науковий доробок вітчизняних вчених (І.Д.Бех, І.С.Якиманська, Н.В.Кічук) ми переконуємося, що особистісний підхід потребує від вихователя:

-постійного вивчення та знання індивідуальних особливостей особистості, зокрема, темпераменту, рис характеру, поглядів, звичок своїх вихованців ;

-діагностики та коректування рівня сформованості особистісних якостей таких, як світогляд, мотивація , інтереси, спрямованість особистості,життєві плани;

-заохочення кожного вихованця до посильної діяльностізпостійно зростаючимивимогами до нього, що надасть особистостійти вперед випереджувальними темпами;

-виявлення та подолання причин, що не дають можливості вихованцю досягти метиособистісного розвитку;

-оперативну зміну обраної особистісної технології на іншу тактику виховання, якщо вона не дає бажаних результатів;

-максимально спиратись на власну активність особистості;

-самоменеджменту, при чому в разі необхідності допомогти зорієнтуватись вихованцюу меті, методах, формах та напрямах самовиховання та самовдосконалення.

Важливо відмітити, що особистісно-орієнтований підхід є дуже важливий для виховання дітей із проблемних сімей. Ці діти залишаються об'єктом впливу різних чинників соціального оточення: неорганізованих, випадкових, асоціальних.

Виховний процес має здійснюватись як гуманітарна практика, ядро якої - педагогічна допомога, підтримка, психологічний супровід у складних процесах самобудівництва особистості. Педагог виходить із того, що у кожної дитини в її вчинках є особистісний зміст і особистісна значущість, на які необхідно спиратись у виховному процесі. А якщо такий особистісний смисл відсутній, слід допомогти дитині його знайти. Дитина ізпроблемної сімї має бути впевнена у необхідності подолати погане в собі, намагатися позбутися його.

Аби цей процес справді відбувся, необхідно її психологічно й педагогічно підтримати і супроводити. В умовах сьогодення школа залишається єдиним соціальним інститутом, який може взяти на себе захист прав кожної дитини, які б забезпечували їй повноцінний особистісний розвиток у максимально можливому діапазоні росту її індивідуальних ресурсів.

До активних форм роботи здітьми із проблемних сімейвідносяться тренінгові заняття, спрямовані на самопізнання, самовизначення та самовдосконалення особистості. Кожне з них –це наперед запланований виховний процес, призначений поглибити знання учнів про себе, сформувати вміння та навички самопізнання, самооцінки і самовизначення, виявити їхні цінності, ідеї, погляди, переконання, поведінку з метою зміни та оновлення.

Крім того, вони сприяють розвитку здібностей пізнавати інших людей, усвідомлювати їх особистісну цінність та суспільну значущість . Тренінгові заняття сприяють формуванню позитивної "Я-концепції" учнів шляхом підвищення їхнього уявлення про свою соціальну значущість, особистісну цінність.

Переваги тренінгових занять полягають в тому, що, по-перше, груповий досвід протидіє відчуженню, допомагає розв’язувати міжособистісні проблеми, коли кожен учень не замикається в собі, не залишається сам на сам зі своїми труднощами. По-друге, тренінгова група відображає систему суспільних взаємовідносин, що дозволяє побачити і проаналізувати у спеціально створених умовах психологічні закономірності спілкування та поведінки інших людей і самих себе, які непомітні в життєвих ситуаціях. По-третє, груповий тренінг дає можливість кожномуодержати  безоціночний зворотний зв’язок від учнів з такими самими проблемами, які розуміють його почуття й переживання. Внаслідок цього виникає співпереживання, емоційний зв’язок, які сприяють особистісному самостановленню, розвитку самосвідомості. Набуті таким чином знання не залишаються у свідомості учня на рівні пізнавальних утворень, а емоційно переживаються, чуттєво забарвлювлюються, набувають позитивного особистісного смислу.

Сьогодні також немає сумніву в тому, що компетентнісний підхід – не лише один з тих чинників, які сприяють модернізації змісту освіти. Слід зазначити, що він тільки доповнює ту низку освітніх інновацій і класичних підходів, що допомагають освітянам гармонійно поєднувати позитивний досвід для реалізації сучасних освітніх цілей.

Компетентностіє своєрідними комплексами знань, умінь і ставлень, що набуваються в навчанні й дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах, проблеми, що є характерними для різних сфер діяльності.

Самих »ключових компетентностей», які формують цілісний образ «компетентної людини», дослідники нараховують від 3 до 140, їх може бути і значно більше.

Прикладом ключових компетентностей можуть бути такі здатності людини: продемонструвати творче мислення;застосувати різни види спілкування в різних ситуаціях;зрозуміти сенс належності до різних видів спільнот;довести здатність пристосування до різних ситуацій;сприяти створенню якісного життя;зрозуміти й відповідно використати технології; розвивати здібності дослідження та набувати власний досвід; побудувати комплекс індивідуальних і соціальних цінностей та орієнтувати на них свою поведінку й кар’єру.

Психологічний чинник, здатність реагувати на зміни, гнучкість у прийнятті нових рішень, уміння подолати стереотипи мислення та дій - ще одна проблема впровадження компетентнісного підходу до навчання. Забезпечення готовності вчителя до реалізації нових завдань в особистісному та професійному вимірі виступає обов'язковою умовою впровадження компетентнісного підходу до організації педагогічного процесу.

Розуміння педагогічної компетентності як стану педагога не може обмежуватись вівченням рівня професійної та психолого-педагогічної готовності вчителя до своєї діяльності. Необхідно враховувати, що на ефективність педагогічної діяльності безпосередньо впливають і особистісні якості вчителя.

Адже особистість учителя розглядається у цілісності, де професійне і особистісне «Я» тісно пов»язані з системою цінностей. Не можна розглядати розвиток компетентності вчителя поза розвитком його власної особистості.. особистий приклад вчителя у всьому ( у ставленні до справи, дітей, вміння поважати та в міру вимагати і допомагати) – невід»ємна якість компетентного професіонала.

Діяльніснийкомпонент змісту освіти зумовлений необхідністю формування ділової, творчої особистості, а не інтелектуально інертної, соціально пасивної, слухняної істоти. Розрізняють чотири основні види діяльності у процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем: пізнавальну, перетворювальну, оцінну і комунікативну. Аналогічно і в процесі навчання виділяють чотири основні провідні види діяльності — навчально-пізнавальну, перетворювально-творчу, емоційно-оцінну і комунікативну.

Навчально-пізнавальна діяльність пов'язана з нагромадженням, сприйманням, систематизацією, запам'ятовуванням навчальної інформації та оволодінням засобами діяльності.

Для перетворювально-творчої діяльності характерна установка на перетворення зовнішнього середовища, на вироблення вмінь і навичок творчого ставлення до діяльності і готовність до розв'язування нових проблем.

Емоційно-оцінна діяльність передбачає набуття досвіду орієнтації у соціальному середовищі, тобто здатності, що можна, а що ні; що корисно, а що шкідливо; де своїй активності можна дати волю, а де повестися стримано тощо.

Основна ідея діяльнісного підходу пов»язана не із самою діяльністю як такою, а з діяльністю, як засобом становлення та розвитку дитини. Тобто в процесі використання форм, прийомів і методів виховної роботи народжується не робот, навчений і запрограмований, а Людина, здатна вибирати, оцінювати, програмувати ті види діяльності, які задовольняють її потреби в саморозвитку, самореалізації.

Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі стоїть спільна діяльність дітей з дорослими.

Висновки.

Отже, можемо зауважити, шо особистісно-орієнтований, діяльнісний та компетентнісний підходи уособлюють важливу роль у процесі виховання сучасної кагорти учнівської молоді. Ми переконані, що завдяки запровадженню особистісно-орієнтованого підхіду до організації виховного процесу у навчальному закладі педагоги вирішують ряд важливих, життєвозначущиих проблем щодо формування молодого покоління, його соціалізацій і самоутвердження як особистості в сучасному суспільстві.